Пояснювальна записка

 

 

В основі Програми - новий підхід не лише до навчально-виховної мети курсу української мови, що передбачає виховання студента як компетентну мовну особистість, яка відзначається високою мовною культурою; формування навичок комунікативно виправданого користування засобами мови в різних життєвих ситуаціях з обов'язковим дотриманням мовних норм та мовленнєвого етикету; вироблення вмінь за лексемами й граматичними формами пізнавати національне світосприймання, ментальність рідного народу, а й інший підхід до принципів реалізації її змісту.

Вивчення мови спрямовано не стільки на запам'ятовування студентами системи правил, скільки на розуміння закономірностей їх функціонування та формування комунікативних умінь і навичок.

Програма пропонує й такі принципи добору навчального змісту й організації навчання української мови, як принцип взаємозв'язку навчання, виховання і розвитку особистості, принцип демократизації і гуманізації навчання та принцип особистішої орієнтації навчання, що й дає можливість забезпечувати гармонійну реалізацію основних загальноосвітніх функцій навчального предмета, здійснювати співпрацю викладача й студента з метою досягнення навчально-освітньої мети, створювати умови для розвитку науково-інтелектуального та творчого потенціалів кожного студента.

Досконале володіння державною мовою – важлива умова формування особистості майбутнього молодшого спеціаліста, становлення його високодуховного, національно зорієнтованого світогляду, запорука професійної кар'єри, передоснова фахової компетенції.

 

 

 

Головними завданнями курсу української мови є:

• виховання свідомого прагнення до вивчення української мови;
• вироблення у студентів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях;
• ознайомлення з мовною системою як основою для формування мовних умінь і навичок — орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних;
• виховання потреби вчити рідну мову;
• формування духовного світу студентів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтацій через прилучення засобами мови до культурних надбань народу і людства;
• вироблення у студентів умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань з додержанням українського мовленнєвого етикету;
• систематизація і узагальнення базових орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних умінь і навичок.

 

 

Основні вимоги до знань і умінь абітурієнтів.

Абітурієнти повинні знати:

• що таке мова, її функції, роль мови у формуванні і самовираженні особистості;
• основні орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні правила;
• морфологічні ознаки та синтаксичну роль частин мови;
• основні поняття мовлення і спілкування;
• норми українського мовленнєвого етикету.

 

 

Абітурієнти повинні вміти:

• самостійно здобувати знання, працювати з навчальною літературою;
• користуватись словниками різних типів;
• знаходити вивчені орфограми, пояснювати їх, правильно писати слова з вивченими орфограмами, знаходити і виправляти орфографічні помилки;
• обґрунтовувати вживання розділових знаків за допомогою вивчених правил;
• правильно вживати в мовленні речення, різні за будовою та метою висловлювання;
• створювати монологічні висловлювання різних типів, стилів, жанрів з урахуванням ситуації спілкування;
• дотримуватись норм українського мовленнєвого етикету.

 

 

 

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

НА БАЗІ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

 

 

 

ФОНЕТИКА. ГРАФІКА

Звуковий склад мови. Голосні і приголосні звуки. Приголосні тверді і м'які, дзвінкі й глухі. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ.

Склад. Складоподіл. Наголос, наголошені й ненаголошені склади.

Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергування у—в, і—й.

 

 

ЛЕКСИКОЛОГІЯ. ФРАЗЕОЛОГІЯ

Лексичне значення слова. Однозначні та багатозначні слова. Пряме й переносне значення слова. Синоніми. Антоніми. Омоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов.

Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. Лексика української мови з погляду пасивного й активного вживання. Застарілі слова і нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно забарвлена лексика.

Поняття про стійкі сполучення слів і вирази. Фразеологізми. Прислів'я, приказки, афоризми.

 

 

БУДОВА СЛОВА. СЛОВОТВІР

Основа слова і закінчення. Корінь, суфікс, префікс і закінчення — значущі частини слова. Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна. Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безсуфіксальний, складання слів або основ, перехід слів з однієї частини мови в іншу.

Основні способи творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Складні слова. Способи їх творення. Сполучні голосні [о], [е].

 

 

МОРФОЛОГІЯ

Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники істоти й неістоти, загальні і власні. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або лише форму множини. Відмінки іменників. Відміни іменників: перша, друга, третя, четверта. Поділ іменників першої і другої відмін на групи. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви -а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників IIвідміни. Особливості відмінювання іменників, що вживаються тільки в множині. Незмінювані іменники. Написання і відмінювання чоловічих та жіночих імен по батькові.

Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні. Явища взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення (проста і складена форми). Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда і м’яка групи).

Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Числівники кількісні (на означення цілих чисел, дробові і збірні) і порядкові. Числівники прості й складені. Відмінювання кількісних числівників. Відмінювання порядкових числівників. Особливості правопису числівників.

Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Порівняння займенників з іменниками, прикметниками, числівниками. Розряди займенників: особові, присвійні, вказівні та зворотний; питальні, заперечні та відносні; неозначені й означальні. Творення заперечних та неозначених займенників. Особливості відмінювання займенників.

Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на –но, -то). Безособові дієслова. Доконаний і недоконаний види дієслова. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслів: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного і наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І та ІІ дієвідмін. Особові та числові форми дієслів. Родові та числові форми дієслів. Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу.

Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього і минулого часу. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові дієслівні форми на -но, -то.

Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники недоконаного і доконаного виду, їх творення.

Дієприслівниковий зворот.

Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням. Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення. Написання прислівників і сполучень прислівникового типу разом, окремо, через дефіс.

Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні й похідні. Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв'язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Правопис прийменників.

Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні й підрядні, їх види. Групи сполучників за вживанням та за будовою. Правопис сполучників.

Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням. Правопис часток.

Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова. Правопис вигуків.

 

 

СИНТАКСИС

Завдання синтаксису. Словосполучення і речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв'язок між словами й частинами складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені.

Речення як основна синтаксична одиниця. Порядок слів у реченні. Види речень за метою висловлювання, за емоційним забарвленням, за будовою, за складом граматичної основи, за наявністю другорядних членів, за наявністю необхідних членів речення, за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів.

Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків. Способи їх вираження.

Другорядні члени речення. Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні.

Односкладні прості речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні) і підмета (називні). Односкладні речення як частини складного речення.

Однорідні члени речення (із сполучниковим, безсполучниковим і змішаним зв'язком). Речення з кількома рядами однорідних членів. Однорідні й неоднорідні означення. Узагальнюючі слова в реченнях з однорідними членами. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальнюючих словах у реченнях з однорідними членами. Звертання непоширені й поширені. Вставні слова (словосполучення, речення).

Розділові знаки при звертанні і вставних словах. Поняття про відокремлення. Відокремлені другорядні члени речення.

Складне речення і його ознаки. Складні речення без сполучників, з сурядним і підрядним зв'язком. Складносурядне речення, його будова і засоби зв'язку в ньому. Смислові зв'язки між простими реченнями в складносурядному. Розділові знаки між простими реченнями в складносурядному.

Складнопідрядне речення, його будова і засоби зв'язку в ньому. Основні види підрядних речень: означальні, з'ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії і ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові). Розділові знаки між головним і підрядним реченнями. Розділові знаки у складнопідрядному реченні з кількома підрядними.

Безсполучникове складне речення. Смислові відношення між простими реченнями. Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.

Складне речення з різними видами сполучникового і безсполучникового зв'язку.

Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог.

 

 

СТИЛІСТИКА

Стилі мовлення (розмовний, художній, офіційно-діловий, публіцистичний), їх основні ознаки та функції.

ОРФОЕПІЯ

Відображення вимови голосних через фонетичну транскрипцію. Відображення вимови приголосних звуків [дж], [дз], [дз'], [ґ], [ж], [ч], [ш]; груп слів (уподібнення, спрощення); м’яких приголосних; подовжених приголосних. Вимова слів з апострофом.

 

 

ОРФОГРАФІЯ

Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] у коренях слів. Спрощення в групах приголосних. Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків. Правопис префіксів і суфіксів. Позначення чергування приголосних звуків на письмі. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів із рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові й прізвищ. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нну прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.

 

 

 

Голова предметної комісії

з української мови Ю.І. Губа

 

 

 

Список рекомендованої літератури:

 

 

 

1. Глазова О.П., Кузнєцов Ю.В. Ріднамова: Підруч. для 5 кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Педагогічна преса,2005.

2. Глазова О.П., Кузнєцов Ю.В. Ріднамова: Підруч. для 6 кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Педагогічна преса,2006.

3. Передрій Г.Р., Скуратівський Л.В., Шелехова Г.Т., Остаф Я.І. Ріднамова: Підруч. для 7 кл. – К.: Освіта, 2003.

4. Олійник О.Б. Українськамова: Підруч. для 8 кл. серед. шк. – К.: Вікторія,2004.

5. Шелехова Г.Т., Остаф Я.І., Скуратівський Л.В. Ріднамова: Підруч. для 9 кл. – К.: Освіта,2002.

 

 

 

Програма індивідуальної усної співбесіди для абітурієнтів ВСП «Маловисторопський фаховий коледж імені П.С. Рибалка Сумського НАУ» з української мови на основі базової загальної середньої освіти у 2024 році в форматі PDF